Ховаєш тугу ти німу
У вбраний в срібний іній сад,
У мрій казкових снігопад?
Чому, скажи, в твоєму дні
Бурульки плачуть в вишині?
– Бо я в заметах в мить сумну
Впізнала в подиху весну.
Почула жар її здаля –
З-під ніг гойднулася земля...
І впав з небес мороз мій ниць
Під дивні щебети синиць!
Ні, не боюся я її!
Ці дні по праву ще мої!!!
Та знаю: в любощах весни
У пролісках стріпнуться сни,
Почується в холодну ніч
Здаля гусей тривожний клич,
А з ними з далечі доріг
Прийде весна, розтопить сніг
І у світанках талих рос
Десь діне віхоли й мороз,
Пригріє сонечко ясне,
І ви... забудете мене.
Т.Чорновіл
