О. Кобець "На Крути"І вчора сказали у школі:
«Під брами столиці їх сунеться тьма —
Душителів нашої волі...»
Удома дбайливо книжки поскладав:
«Вернусь — буде час для науки...»
І вперше в житті по-військовому взяв
Військову рушницю у руки.
У матері сліз не було на виду:
Дістала вовняну хустину
І ніжно закутала шию худу:
«Щоб не простудивсь, часом, сину...»
Як бруками рідного міста ступав
(Тричвертімільйонного міста!),
В загоні ні разу ніхто не спитав:
«Чому нас іде ТІЛЬКИ триста?»
А там, за Дніпром — рівнина-рівнина...
Та й снігу ж... ой, понамітало!
І суне зажерлива, мов сарана,
Ворожа московська навала...
Ні шанців, ні пригорбів для прикриття...
А їх же — по двадцять на брата!
Ой, дорого мусіли кожне життя,
Життя українське продати!..
Як леви боролись... Завзяття в серцях...
Чому ж їм набоїв забракло?!
«В багнети!» — і поле крутянське в снігах
Ворожою кров'ю набрякло.
Чорнів-червонів потолочений сніг,
День Славу писав Україні:
Боролись, аж поки останнім поліг
Юнак у вовняній хустині...
